Системна криза української бібліотечної галузі та шляхи її подолання
Бібліотечна галузь України переживає системну кризу.
Мережа захисту національних інтересів «АНТС» оприлюднила аналітичний звіт «Системна криза української бібліотечної галузі та шляхи її подолання». У ньому автори фіксують, що криза у бібліотечній сфері не є точковою – вона охоплює кадровий, фінансовий, управлінський і реформаторський виміри одночасно.
Найгостріша проблема – зарплата і кадри.
Посадові оклади бібліотекарів у 2026 році становлять від 5 691 до 7 356 гривень – 8–12-й тарифні розряди Єдиної тарифної сітки. За оцінками Української бібліотечної асоціації, близько 80% працівників бібліотек отримують зарплату на рівні мінімальної або трохи вище неї.
Надбавки за стаж, кваліфікацію та управлінську відповідальність фактично не виконують стимулюючої функції – вони розраховуються від низького окладу і лише «дотягують» зарплату до мінімуму.
Як наслідок – демографічна криза у професії. Станом на кінець 2025 року близько 30% бібліотекарів – старші за 60 років, ще 46,7% – у групі 45–60 років. Молодь до 35 років становить лише 9,3%. Порівняно з 2023 роком, коли частка працівників старших за 60 була 23,7%, старіння пришвидшується.
Фонди і інфраструктура: фінансування за залишковим принципом
За даними Українського інституту книги, у 2025 році 53% громад не виділяли коштів на закупівлю нових книжок для бібліотек. На 2026 рік таке фінансування заплановане менш ніж у половині громад – 47,4%.
Бібліотеки отримують кошти переважно на мінімальне утримання. Оновлення фондів, придбання техніки, ремонти та цифровізація – в більшості випадків не фінансуються або відкладаються. Проблема не оминає й великі установи національного значення. У прифронтових громадах ситуація ще складніша: там бібліотеки несуть додаткові гуманітарні функції при скороченій місцевій податковій базі.
Система оцінювання, яка не бачить реального впливу
Ефективність бібліотек досі вимірюється кількістю відвідувачів і виданих книжок. Проте ці показники не враховують роботу з ВПО, ветеранами, дітьми, людьми старшого віку, цифрову грамотність, підтримку читання, освітні програми та громадські функції. Відповідно, реальний суспільний внесок бібліотек залишається «невидимим» під час бюджетного планування.
Україна має чинні міжнародні стандарти оцінювання бібліотек – ДСТУ ISO 11620:2016, ДСТУ ISO 16439:2016 і ДСТУ ISO 2789:2016, – проте вони так і не стали реальним інструментом управління галуззю.
Автори звіту формулюють рекомендації у чотирьох напрямах:
Оплата праці. Перегляд посадових окладів у тарифній сітці так, щоб кваліфікація, стаж і відповідальність реально впливали на дохід. Для бібліотекарів у прифронтових громадах – цільові надбавки за аналогією з учителями.
Інституційна автономія. Пілотування моделей, які дозволяють бібліотекам самостійно використовувати зароблені та залучені кошти – у тому числі гранти й благодійні внески. Масштабувати лише рішення, що доведуть ефективність.
Оновлення фондів і цифровізація. Окрема державна або державно-муніципальна програма з регулярним і прогнозованим фінансуванням книжкових фондів, техніки, електронних каталогів і автоматизованих бібліотечних систем.
Нові критерії ефективності. Перехід до оцінювання за доступністю, якістю послуг, соціальним впливом, освітнім внеском і рівнем цифровізації – а не лише за відвідуваністю.
Звіт наголошує на стратегічному вимірі проблеми: за результатами PISA-2022 українські підлітки показали найнижчі результати саме з читання – відставання від країн ОЕСР оцінюється як майже два з половиною роки навчання. У цьому контексті бібліотеки можуть стати інфраструктурою відновлення культури читання та інструментом подолання освітніх втрат.
Автори також акцентують на міжсекторальному потенціалі бібліотек: партнерство зі школами, закладами охорони здоров’я, соціальними службами та службами зайнятості може перетворити їх на реальні громадські хаби – особливо у малих і прифронтових громадах.
Автор матеріалу:
Читати ще
Читання з мамою
Живі історії війни та сили духу
